Прес-центр

Інтерв’ю з міністром агрополітики та продовольства Олексієм Павленком

       Міністерство агрополітики та продовольства України у впровадженні кардинальних реформ у сільськогосподарській галузі дедалі частіше стикається з тим, що вітчизняне законодавство не встигає за вимогою часу. Хорошою ілюстрацією може бути історія французького винороба Крістофа Лакарена на Одещині. Місцева Податкова адміністрація заарештувала обладнання та понад 20 тисяч літрів виготовленого з власного винограду вина, бо, на думку податківців, француз і його дружина організували незаконне виробництво вина і намагалися продати великі обсяги напою без ліцензії, сертифікатів якості і сплати податків. Сам Лакарен свою вину спростовує і вважає, що причиною його проблем є бажання забрати орендовані ним землі, які розташовані за 20 хвилин їзди від пляжу. Така історія мала місце і в Миколаївській області з виноробнею Beykush Wіnery. Винороб Євген Шнейдеріс, за його словами, виробляв у будинку вино для своїх потреб, а тому вважає, що у його випадку ліцензія не потрібна. Нині він переховується від податківців за кордоном і пропонує віддати всю виручку від продажу виробленого ним вина на благодійність в обмін на прийняття закону про спрощення процедури видачі ліцензій для невеликих виноробів на право  виробництва та скасування ліцензії на право реалізації власної винної продукції. Про це розмовляємо з міністром агрополітики та продовольства Олексієм Павленком (на знімку), який вже має в Україні реноме кардинального реформатора у такій важливій справі, як забезпечення продовольчої безпеки держави.

 

 — Пане міністре, які реформи нам очікувати у галузі виноробства, де, за словами українських виробників вина, держава у буквальному сенсі стає на горло їхній пісні? Це є важливим для розвитку не тільки вітчизняного виноградарства, а й може створити нові робочі місця і пожвавити притік туристів.


— Для нас головне, щоб вітчизняні вина зайняли достойне місце на полицях магазинів Європи і світу. За оцінками експертів, в Україні налічується майже півтори тисячі господарств, що культивують виноград. Із них понад 100 виробляють вино або виноматеріали легально. У Франції їх майже 60 тисяч, в Італії — 30 тисяч, у Німеччині — 48 тисяч. Наявна в Україні система ліцензування робить економічно не вигідним існування невеликих за обсягом виробництва господарств. Це ще й стримує розвиток малого та середнього бізнесу, скорочує обсяги закладок нових виноградників і заганяє виноробну галузь у тінь. Чому, наприклад, у Франції немає проблеми з реалізацією вин? Та тому, що їхній виробник виноматеріалів може сам виготовляти з них вино і розливати у пляшки. Тільки у місті Бордо налічується 3 тисячі виробників із повним циклом виробництва від винограду до пляшки.


Через це Міністерство агрополітики пропонує скасувати оптове ліцензування для невеликих виноробів, що виробляють вино з власної сировини, та працює з іншими представниками ЦОВВ з питання щодо спрощення процедури видачі ліцензії на виробку. Водночас з позитивними факторами, що сприяють розвитку цієї галузі в Україні, а це збільшення врожайності виноградників за рахунок нових насаджень і запровадження сучасних технологій, переорієнтація провідних підприємств та фермерських господарств на виробництво вин КНП, органічного винограду та виноробної продукції, є чинники, які стримують розвиток галузі. Це зарегульованість системи отримання ліцензій на право виробництва винної продукції, надмірна плата за право оптового продажу вин, припинення фінансової державної підтримки, що створює нерівні умови конкуренції з іноземними виробниками. Усе це спричинило значне зменшення обсягів закладення молодих виноградників. Також законодавча заборона на приватне виробництво ректифікованих виноградних та плодово-ягідних спиртів гальмує розвиток і фінансові надходження від такої діяльності. Відсутність сприятливих законодавчих умов гальмує розвиток малих і середніх господарств, створення кооперативів, як, наприклад, з виробництва медових та плодово-ягідних вин.


— Що конкретно стоїть за вашими ініціативами щодо дерегуляції законодавчих актів та скасування оптового ліцензування для малих виноробень?


— З метою дерегуляції Мінагрополітики ініціює внесення змін до Закону «Про виноград і виноградне вино». Зокрема, суб’єкт господарювання відтак зможе самостійно затверджувати технологічні інструкції, нові марки виноробної продукції, гарантійні терміни. Буде скасовано норми затвердження проектної документації на створення виноградних насаджень. Необхідність здійснення експертизи проектно-кошторисної документації визначатиметься самим виробником. Ми ведемо переговори з Посольством Франції щодо законодавчої співпраці з фахівцями виноробної галузі цієї країни, результати якої полегшать життя не тільки винороба Крістофа Лакарена, котрий виготовляв теруарне вино, а й усіх українських виноробів.


Мінагрополітики підтримує ідею скасування річної плати за ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями, яка породила диспропорцію у конкуренції на ринку вина. При виробництві до 100 тисяч пляшок на рік малий виробник вина сплачує таку ж вартість за ліцензію, як і виробник 10 мільйонів пляшок. Це несправедливо. За участі наших фахівців, громадських організацій та нородних депутатів України  розроблено законопроект «Про внесення змін до Закону «Про державне регулювання виробництва й обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Це дасть змогу суб’єкту господарювання з ліцензією на виробництво алкоголю мати право на оптову торгівлю без отримання ліцензії. Мінагрополітики спільно з профільними науковими організаціям працює над змінами до низки законодавчих актів, що регулюють ринок вина. Ми збираємося проводити презентаційні міжнародні заходи щодо деверсифікації ринків збуту у США, Китай, інші країни Азії.


— Ми втратили потужний виноробний потенціал в окупованому Криму, як Україна це збирається компенсувати?


— Вважаю, що ми його, як і Крим, втратили лише тимчасово. Але Мінагрополітики не сидить склавши руки, ми боремося за кожну торгову марку, яка належить Україні. Перед новим роком Харківський завод шампанських вин випустив першу партію шампанського «Новий Світ», триває робота з впровадження в Україні випуску інших брендів, на які наша держава має всі юридичні права, як-то «Магарач» чи «Масандра». Наші іноземні партнери підтримують Україну в цьому процесі, чітко дотримуючись ембарго на продаж наших кримських вин Росією. До речі, багато кримської продукції вироблялося з виноматеріалів, вирощених в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. Тому ми маємо великий потенціал у виноробстві. За підсумками фахівців, лише за перший рік після впровадження згадана дерегуляція принесе у державний та місцеві бюджети майже 60 мільйонів гривень від ПДВ і збору з продажів. Загальний же економічний ефект оцінюється у 400 мільйонів гривень за перші три роки.


— Проблема виноробства стосується переважно наших південних та південно-західних регіонів. А вони з кожним роком дедалі більше потерпають від посух, тоді як в Україні все менше земель, що зрошуються. Що робиться у цьому напрямку?


— Родючі землі на півдні України перетворюються на пустелю через недостатню кількість вологи. Кожні 6—8 років із 10 оцінюються як сухі та посушливі. Площі сухої та дуже сухої зон становлять 11,6 мільйона гектарів. І тут треба казати не тільки про виноградарство. Сьогодні середня врожайність зернових культур у зоні степу найнижча за 15 років і становить 23 центнери з гектара. Це при тому, що частка виробництва зерна знизилася до 37 %. В Україні іригаційні системи тривалий час на голодному пайку через перманентний брак фінансування, відсутність сприятливого правового поля для довгострокових інвестицій. Із 1990 року площа зрошуваних земель зменшилася більш як на 70 %. А потенціал зрошуваних систем півдня України використовується лише на третину. З наявних 1,77 мільйона гектарів зрошуваних земель, не враховуючи територій Кримської автономії, до поливного сезону торік було підготовлено лише 690,2 тисячі гектарів. Найефективніше зрошувані землі використовуються у Херсонській області. З наявних там 426,8 тисячі гектарів поливних земель фактично зрошується 291,8 тисячі гектарів, що становить 70 %. В інших — ситуація у рази гірша. В Одеській цей показник становить 19 %, у Дніпропетровській — 14 %, у Миколаївській — 13 %.


— Це значна частина втрачених територій та потужностей. Чи має держава нині, в умовах війни на сході, кризи, у тому числі й політичної, змогу допомогти тамтешнім сільгоспвиробникам?


— Минулого літа представники Мінагрополітики разом із представниками Світового банку, а ми намагаємося залучити до цього процесу інвесторів, проаналізували стан зрошувальної інфраструктури України. Вердикт невтішний: фізична зношеність насосних станцій, каналів і трубопровідних мереж — 82 %. Причиною цього є подрібнення зрошувальних ділянок на сотні окремих паїв. Як наслідок — зрошувальна мережа та дощувальна техніка фактично залишилися без господаря, що розпочало їх руйнування. Одне поле, яке, наприклад, зрошується «Фрегатом», має до 20 власників. За інвентаризацією, яку проводило наше Міністерство разом з Держводагентством, із 2,17 мільйона гектарів на площі 737,5 тисячі гектарів можна здійснювати зрошення без додаткових капітальних вкладень у системи поливу. Та через зношеність насосно-силового обладнання та незадовільний меліоративний стан полів безповоротно втрачено понад 362 тисячі зрошувальних гектарів. Разом із Держводагентством ми опрацьовуємо можливість залучення для їх відновлення кредитних ресурсів від Світового банку, Європейського інвестиційного банку, Експортно-імпортного банку Китаю та інших міжнародних фінансових інституцій. Через правову колізію, адже частина систем зрошення належить державі, а частина — у комунальній чи приватній власності, Мінагрополітики готове виступити гарантом об’єднання іригаційних систем, які належать державі. Встановити прозорі та зрозумілі тарифи і залучати фінансування під їхню реконструкцію й оновлення. Нам слід заборонити приватизовувати магістральні й комунальні канали. Ідеться про перетворення нашої інфраструктури в систему, яка відповідатиме інтересам України на найближчу чверть століття. А продавати майбутнє продовольчої безпеки не можна.

     На законодавчому ж рівні зрошувальним землям необхідно надати особливий статус і створити умови для використання за цільовим призначенням. Оскільки, що ці землі — не тільки сільськогосподарського призначення, а є саме зрошуваними. Це також допоможе потужним землекористувачам консолідувати зрошувані землі до технологічних мереж на умовах оренди.

       Це дасть змогу Україні стабільно отримувати високі врожаї зернових, фруктів, овочів високої вартості у безпосередній близькості до експортних портів, що мало би зацікавити потенційних інвесторів.


— Дякую вам за цікаву інформацію. Сподіваюся, нашим читачам теж важливо знати, чи матимуть вони хліб і до хліба.


— Аграрний комплекс України, якщо до нього підходити відповідально й мудро, може нагодувати своєю сільгосппродукцією ще багато населення різних країн світу. Головне — стати однодумцями з нашими виробниками, лише тоді українське село стане успішним і заможним.

 

 http://www.golos.com.ua/article/264215