Стратегія розвитку аграрного сектору економіки України

 

Проект

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА

УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стратегія

 

 

розвитку аграрного сектору економікиУкраїни на

 

період до 2020 року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

 


Загальні положення

 

Аграрний сектор України з його базовою складовою, сільським господарством, є системоутворюючим в національній економіці, формує засади збереження суверенності держави – продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, забезпечує розвиток технологічно пов’язаних галузей національної економіки та формує соціально-економічні основи розвитку сільських територій.

Окрім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, аграрний сектор України безперечно спроможний на вагомий внесок у вирішення світової проблеми голоду.

Подальше входження до світового економічного простору, посилення процесів глобалізації, лібералізації торгівлі вимагають адаптації до нових та постійно змінних умов, а відповідно – подальшого удосконалення аграрної політики.

Український аграрний сектор з потенціалом виробництва, що значно перевищує потреби внутрішнього ринку, є ланкою, що з одного боку може стати локомотивом розвитку національної економіки та її ефективної інтеграції в світовий економічний простір, а з іншого – зростання доходів, задіяного в аграрній економіці сільського населення, що складає понад третину всього населення країни, дати мультиплікативний ефект у розвитку інших галузей національної економіки.

Стратегія розвитку аграрного сектору економіки України (далі – Стратегія) спрямована на формування ефективного соціально спрямованого сектору економіки держави, здатного задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції на світовому ринку сільськогосподарської продукції та продовольства на основі закріплення його багатоукладності, що на даному етапі розвитку вимагає пріоритету формування різних категорій  господарств (селоутворюючих господарств), власники яких проживають у сільській місцевості, поєднують право на землю із працею на ній, а також – власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою.

Стратегія визначає мету, стратегічні цілі, принципи розвитку аграрного сектору, орієнтири й пріоритетні напрями та розроблена у відповідності з Конституцією України та з урахуванням положень законів України «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про основні засади державної аграрної політики України на період до 2015 року» та інших законодавчих та нормативно-правових актів, відповідно до яких здійснюється діяльність в аграрному секторі.  

Ключові проблеми розвитку аграрного сектору економіки України:

нерівномірність розвитку різних форм господарювання (укладів) при послабленні позицій середньорозмірного виробника внаслідок створення для різних за розмірами та соціальним навантаженням економічних суб’єктів формально однакових, але не рівних умов господарювання;

недостатність нормативно-правових засад та відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських виробників в рамках сільських громад, низька товарність виробництва продукції, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;

нестабільні конкурентні позиції вітчизняної сільськогосподарської продукції та продовольства на зовнішньому ринках через не завершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності сільськогосподарської сировини та харчових продуктів;

низькі темпи техніко-технологічного оновлення  виробництва;

ризики збільшення виробничих витрат через зростання зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, при зростання вартості невідновлювальних природних ресурсів в структурі собівартості;

значні втрати продукції через недосконалість інфраструктури аграрного ринку, логістики зберігання;

відсутність мотивації виробників до дотримання агроекологічних вимог виробництва;

обмежена ємність внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, обумовлена низькою платоспроможністю населення;

недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, складність у виробленні консолідованої позиції сільськогосподарських товаровиробників у захисті своїх інтересів;

непоінформованість значної частини сільськогосподарських виробників про кон’юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;

незавершеність земельної реформи. 

Мета та стратегічні цілі

Мета Стратегіїстворення організаційно-економічних умов для ефективного розвитку аграрного сектору на основі єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством та промисловості сільськогосподарською сировиною. 

Стратегічні цілі розвитку аграрного сектору:

гарантування продовольчої безпеки держави;

забезпечення прогнозованості розвитку та довгострокової стійкості аграрного сектору на основі його багатоукладності;

сприяння розвитку сільських поселень та формування середнього класу на селі через забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення їх доходів;

підвищення інвестиційної привабливості галузей аграрного сектору та фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств;

підвищення конкурентоспроможності продукції, ефективності галузей, стабільність ринків;

розширення участі України у забезпеченні світового ринку продукцією сільського господарства та продовольства;

раціональне використання сільськогосподарських земель та зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на довкілля. 

Принципи розвитку аграрного сектору

1.  У сфері  організації аграрного виробництва:

1.1. Багатоукладність при пріоритетності формування селоутворюючих господарств;

До селоутворюючих відносяться наступні форми господарювання:

-            сімейні господарства, які базуються переважно на власній праці, ведуть товарне виробництво, орієновані на збільшення загального доходу господарства (сім’ї), а тому більше мотивовані до виробництва працемісткої сільськогосподарської продукції;

-            сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, включаючи фермерські господарства, які зареєстровані за місцем здійснення господарської діяльності, їх власники проживають в громаді, базуються на переважно найманій праці односельчан;

1.2. Збалансованість розвитку за економічними, соціальними та екологічними критеріями;

1.3. Формування зацікавленого в довгостроковому ефективному господарюванні відповідального виробника/користувача (власника) землі.

2. У сфері формування та здійснення державної аграрної політики:

пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці;

упередження загроз продовольчій безпеці та забезпечення її в умовах глобалізації;

застосування інструментівстратегічного управління розвитком аграрного сектору та оперативного впливу на кон’юнктуру ринку;

диференційованість підходів до формування умов державної підтримки сільськогосподарських виробників залежно від встановлених критеріїв їх діяльності;

орієнтація на підтримку розвитку кооперації та кластерної організації виробництва;

розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування частини повноважень держави щодо регулювання аграрного ринку, в тому числі контролю якості та безпечності продукції;

формування позитивних довгострокових очікувань сільськогосподарських виробників;

створення умов для запровадження найкращих за продуктивністю, ресурсомісткістю та енергоефективністю засобів виробництва та технологій;

стимулювання раціонального аграрного природокористування;

урахування регіональних умов у розвитку сільського господарства. 

Цільові орієнтири реалізації Стратегії

(до 2020 року порівняно з 2012 роком)

1. Макроекономічні показники розвитку галузі

Збільшення обсягів валової продукції сільського господарства                   (у порівняних цінах) – у 1,3 рази.

Збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольства на 3-4% щорічно.

Зростання середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства до середньої по галузях економіки.

2. Продовольча безпека

Забезпечення пропозиції основних видів сільськогосподарської продукції, та продовольства (зерно молоко, м'ясо, цукор, яйця, олія соняшникова, овочі) вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку на рівні не менше                      80 відсотків від внутрішнього попиту.

3. Конкурентоздатність

Зменшення витрат енергетичних ресурсів на 1 тонну виробленої продукції в середньому на 1-2 % щорічно.

Створення та функціонування саморегулівних організацій у всіх агропродуктових ланцюгах.

Збільшення питомої ваги сільськогосподарської продукції, що реалізується за довгостроковими контрактами, у загальному обсязі реалізації на 1% щорічно. 

Пріоритетні напрями досягнення стратегічних цілей

1. Забезпечення продовольчої безпеки держави:

1) формування стратегічних продовольчих запасів держави;

2) забезпечення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства відповідно до вимог продовольчої безпеки та можливості реалізації експортного потенціалу;

3) забезпечення якості та безпечності сільськогосподарської сировини та харчових продуктів, дотримання вимог до їх виробництва:

- удосконалення системи сертифікації виробництв та стандартизації продукції сільського господарства, максимальне охоплення системами управління якістю та безпечністю підприємств переробної та харчової промисловості;

- формування мережі лабораторій для визначення якості сільськогосподарської продукції та продовольства;

- делегування частини повноважень із контролю відповідності стандартам сільськогосподарської продукції та продовольства саморегулівним об’єднанням на основі взаємовідповідальності.

4) створення системи логістики і забійних пунктів живої худоби та птиці, інших елементів ринкової інфраструктури для дрібних господарств;

5) моніторинг та прогнозування ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, реагування на ринкові ризики. 

2. Земельні відносини:

1) гарантування захисту прав власності та законних інтересів власників земельних ділянок;

2) створення сприятливих умов для набуття пріоритетного права власності/користування сільськогосподарськими землями особами, які проживають в сільській місцевості та господарюють виключно та переважно власною працею;

3) включення земель сільськогосподарського призначення до ринкового обігу та державне регулювання обігу сільськогосподарських земель, зокрема шляхом:

- поетапне запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення:

- на першому етапі –  вихід на ринок Державного Земельного Банку з метою формування передумов для запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення, зокрема шляхом їх консолідації (до зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення);

- на другому етапі – запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення на всій території країни.

- поліпшення системи державного контролю в сфері земельних відносин, зокрема шляхом недопущення неконтрольованої зміни цільового призначення;

- запобігання спекулятивним операціям в сфері обігу земель сільсько -господарського призначення через заборону перепродажу земельних ділянок протягом певного строку та встановлення диференційного підходу до оподаткування таких операцій;

- недопущення монополізації обігу земель сільськогосподарського призначення, зокрема через обмеження площі земель сільськогосподарського призначення, що може знаходитись у власності або оренді однієї особи;

4) удосконалення орендних відносин, зокрема шляхом стимулювання довгострокової оренди земель сільськогосподарського призначення, встановлення мінімального терміну укладання угоди оренди земель сільськогосподарського призначення та визначенні умов дострокового їх розірвання, запровадження консолідованої відповідальності колективу орендарів при наданні в оренду консолідованих масивів земель сільськогосподарського призначення;

         5) стимулювання  раціонального і ефективного використання земель та підвищення рівня екологізації сільськогосподарського землекористування. 

3. Фінансова політика:

1) Фіскальна політика - створення прозорих інструментів системи оподаткування аграрного сектору залежно від його економічних особливостей та соціальної ролі:

- встановлення режиму оподаткування операцій зі зміни власника земельних ділянок залежно від періоду володіння;

- поетапна трансформація системи оподаткування в аграрному секторі:

      - спеціальний режим оподаткування зберігається на період його дії згідно чинного законодавства;

- розробка нового інструментарію системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників різних форм господарювання.

2) Бюджетна підтримка – забезпечення стабільної системи державної підтримки аграрного сектору:

- запровадження середньострокового бюджетного планування, зокрема системи індикаторів фінансування аграрного сектору;

- надання переваги державній підтримці заходам, що не причиняють неефективний розподіл ресурсів в аграрній сфері;

- запровадження цільової підтримки на поворотній основі з умовою формування відповідальних за цільовий результат господарів;

- перехід до порядків переважно компенсаційних виплат взамін порядкам виплат по заявочному принципу;

- пріоритет фінансування інноваційно-інвестиційних проектів на засадах державно-приватного партнерства;

- встановлення критеріїв доступу до коштів прямої бюджетної підтримки з урахуванням селоутворюючої ролі та вимог агроекології.

3) Фінансово-кредитна політика:

- створення дієвої системи земельної іпотеки;

- розвиток системи кредитного забезпечення аграрного сектору, в тому числі шляхом застосування аграрних розписок та електронних складських свідоцтв. 

4. Регуляторна політика в аграрному секторі:

1. Адміністративне регулювання:

1) формування ефективної регуляторної системи на засадах державно-приватного партнерства, впровадження ризик-орієнтованого підходу при здійсненні державного контролю;

2) делегування частини повноважень з питань регулювання аграрного ринку саморегулівним галузевим і агропродуктовим об’єднанням та розширення їх участі у формуванні і реалізації державної аграрної політики;

3) зменшення регуляторного навантаження на агробізнес за рахунок максимального скорочення кількості дозволів та ліцензій;

4) впровадження системи «єдиного вікна» з надання адміністративних послуг для представників аграрного бізнесу.

2. Технічне регулювання:

1) адаптація до вимог ЄС і СОТ технічного регулювання безпечності продукції;

2) підвищення відповідальності галузевих саморегулівних, кооперативних об’єднань у здійсненні контролю якості та безпечності продукції, виробленої її членами;

3) обмеження безпосереднього контролю сімейних, малих та середніх господарствах в разі, якщо вся продукція реалізується на товарні ринки через кооперативи.

3. Регулювання ринків:

         1) відмова від адміністративного регулювання цін  та перехід до регулювання обсягів виробництва (на основі продуктових балансів) при залученні національних галузевих саморегулівних об'єднань виробників;

         2) стимулювання споживчого попиту через запровадження програм адресної підтримки малозабезпечених категорій населення;

         3) зниження ринкових ризиків для суб’єктів господарювання через урізноманітнення ринкових інструментів – страхування, гарантійних фондів, форвардної торгівлі, торгівлі деривативами, електронної торгівлі, тощо;

4) удосконалення системи інформаційно-аналітичного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, запровадження системи оперативного моніторингу ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, розбудова розвинутої системи сільськогосподарського дорадництва. 

5. Конкурентоспроможність продукції сільського господарства та продовольства:

1) створення мотивації до технологічного переоснащення та модернізації галузей аграрного виробництва, в тому числі через стимулювання забезпечення необхідними машинами, обладнанням та виробничою інфраструктурою кооперативних структур;

2) сприяння розвитку галузевих, міжкооперативних об’єднань товаровиробників та підвищення рівня їх відповідальності за формування та дотримання галузевих балансів, за якість і безпечність продукції, виробленої її членами, в т.ч. шляхом створення колективних брендів продуктів;

3) запровадження системи узгодження економічних інтересів в ланцюжку «виробництво-переробка-торгівля»;

4) сприяння становленню системи спільної реалізації продукції національного аграрного сектору на цільових зовнішніх ринках;

5) створення умов для поглиблення переробки продукції, яка направляється на експорт;

7) формування дієвої інфраструктури аграрного ринку і забезпечення розширеного доступу виробників до організованих каналів збуту сільськогосподарської продукції, зокрема мережі складських та елеваторних потужностей, а також розширення можливостей участі малих форм господарювання в організованому ринку;

8) стимулювання раціонального розміщення і спеціалізації аграрного виробництва відповідно до природнокліматичних умов.

9) наукове забезпечення інноваційного розвитку, формування партнерських відносин між саморегулівними об’єднаннями сільськогосподарських товаровиробників, державою та галузевою наукою в сфері розвитку насінництва, селекції та племінної справи, техніко-технологічного забезпечення аграрного сектору;

         10) сприяння розвитку органічного землеробства, передусім у малих та середніх господарствах.

6. Розвиток галузей аграрного сектору економіки:

1. Галузі, що потребують пріоритетної підтримки:

1) у тваринництві

- м’ясне скотарство, свинарство, козівництво, вівчарство, кроликівництво, бджільництво, індиківництво за рахунок мотивації сімейних, малих та середніх господарств і їх кооперативів;

- свинарство у великих господарствах при високому рівні автоматизації та механізації;

- молочне скотарство за рахунок розвитку довгострокових контрактних відносин із молокопереробними підприємствами цільно- та кисломолочного напрямів, виробництва сухого молока (переважно для постачання на експорт);

- молочне скотарство у сімейних, малих та середніх господарствах, їх кооперативах за рахунок становлення і розвитку регіональних торгових марок із виробництва усіх видів сирів, інших молочних продуктів підвищеної доданої вартості;

2) у рибництві

- розвиток аква- та марикультури на водних об’єктах загальнодержавного та місцевого значення;

-  будівництво та підтримка роботи рибопромислового флоту.

3) у рослинництві

- ягідництво, садівництво, виноградарство та непромислове виноробство, овочівництво за рахунок мотивації сімейних, малих та середніх господарств і їх кооперативів;

4) розвиток харчової та переробної промисловості:

- стимулювання виробництва нових видів продукції (біоетанолу, ріпакової та соєвої олії) та розширення виробництва дитячого харчування, харчових концентратів. 

2. Галузі, що розвиватимуться за рахунок переваг різних форм господарювання:

 - виробництво зернових та технічних культур великими господарствами на основі їх стійких зовнішньоекономічних відносин та інтеграції із зерноторговими, зернологістичними та олійноекструдними підприємствами;

- виробництво зернових у середніх господарствах та у кооперативах за рахунок покращення можливостей для цих учасників в участі в організованому ринку;

- виробництво харчових продуктів на підприємствах стратегічних інвесторів (з відомими на цільових ринках торговими марками);

- розбудова мережі складських та елеваторних потужностей, що надають послуги виробникам зернових та зернобобових за рахунок розвитку організованого ринку;

- розвиток виробництва альтернативних видів енергії, насамперед застосування методів виробництва біопального із культур, продукція яких не використовується з продовольчою метою та на корм.

 

7. Раціональне використання природних ресурсів, залучених до господарського процесу в аграрному секторі:

- впровадження системи моніторингу та контролю якості всіх земель сільськогосподарського призначення шляхом обов‘язкової агрохімічної паспортизації;

- створення умов для збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів;

- регламентація розміщення у сівозмінах екологічно деструктивних культур відповідно до науково обґрунтованих норм;

- відновлення зрошувальних та меліоративних систем;

- стимулювання землекористувачів до раціонального використання і охорони земель сільськогосподарського призначення. 

Механізм реалізації Стратегії

Стратегія реалізовуватиметься шляхом розроблення, ухвалення та запровадження Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, яка за структурою відповідатиме Стратегії, визначатиме шляхи та способи реалізації її завдань по кожному із пріоритетних напрямів, міститиме перелік заходів, обсягів і джерел фінансування, очікуваних результатів (індикаторів), строків та відповідальних виконавців зі сторони Уряду та партнерів зі сторони учасників ринку. 

Моніторинг та оцінка реалізації Стратегії

Моніторинг, контроль та оцінку реалізації Стратегії здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. До моніторингу з метою дотримання об'єктивності та неупередженості залучатимуться наукові установи, неурядові організації та незалежні інститути. Оцінка ефективності реалізації Стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання вищезазначеної Державної програми.