Історичні хроніки: Розвиток українського села в кінці XX - на початку XXІ ст. (частина 2)

Разом з тим рівень добробуту сільського населення, його матеріальне становище знизились, що і далі спричиняло таке явище, як депопуляцію. Чисельність народжуваних порівняно з кількістю померлих помітно зменшилась.

Саме ця обставина проявила себе вже досить виразно з самого початку незалежності і все далі набувала більш масштабного розмаху, стала надто вразливим явищем у сфері демографії. За часи незалежності, за даними офіційної державної статистики, про що багаторазово повідомляли газети, звучало на національному радіо в чисельних передачах, виступах депутатів у Верховній Раді – кількість населення в Україні постійно зменшувалась.

У числі перших у становищі депопуляції виявилась Чернігівська область, за нею – Сумська, Черкаська, Полтавська, Запорізька, Хмельницька та з ними разом і всі інші області України. В умовах незалежності, особливо з останнього десятиріччя XX ст., активно виявили себе трудова і побутова міграції, передусім молоді люди та середнього віку. Даний процес спрямовувався перш за все в країни Європи: Польщу, Італію, Чехію, Іспанію, Австрію, Німеччину, Голландію, Бельгію. Також і в країни Скандинавського півострова – Швецію, Норвегію, Фінляндію. До країн СНД найбільше виїжджало на роботу, особливо в сферу будівництва, в Росію, а також на роботи, пов’язані з видобутком нафти, газу, сферою машинобудування, транспорту і та ін.

Водночас справедливо буде зауважити, що населення на роботи в зарубіжні країни виїжджало з тих сіл, селищ, містечок, у яких для таких мігрантів не було будь-якої роботи. Між тим, такі обставини складались саме в тих селах, їхніх виробничих господарствах, де місцеві керівники не створювали для цього відповідних виробничих умов. Коли ж люди не могли заробити певні суми грошей, то природно, що не було можливості матеріально забезпечити прожиток своїм сім’ям.

Визначальною мірою такі обставини залежали зазвичай від керівників господарств, очільників КСП, ТОВ тощо. Там же, де господарства очолювали талановиті організатори, знаючі спеціалісти, відповідальні працівники – там трудівникам завжди знаходилась робота, було де докласти свої трудові зусилля, проявити свою трудову творчість і достойну сумлінність. У такі господарства запрошувались працівники також із сусідніх сіл, селищ, навіть містечок і міст, в тому числі й районних та обласних центрів. Міцні господарства фактично були майже в кожній області, але передовий досвід, достойна школа передового господарювання, запозичення талановитості кращих керівників поширювались недостатньо.

Також бракувало консультативної допомоги, професіональних рекомендацій, раціональних порад у конкретних питаннях практичного ведення землеробства, тваринництва, овочівництва, садівництва тощо. Зокрема, у справі найраціональнішого чергування при посівах сільськогосподарських культур, запровадження раціональних, доцільних сівозмін, а відтак і нових землеробських технологій, правильної організації годівлі тварин з метою покращання і підвищення їхньої продуктивності, більшого, вагомішого виходу тваринницької продукції м’яса, сала, молока, масла, виробництва різних сирів.

Глибока соціально-економічна криза, що охопила в умовах незалежності Україну, особливо була відчутною у сільському господарстві. Адже сільське господарство весь час було соціальним, постачало дешеву робочу силу передусім промисловості, а також для багатьох країн Європи. Воно виступало справжнім донором для промисловості, зокрема, переробної, а також значною мірою легкої та й ряду інших, насамперед харчової, працювали на сировині сільського господарства.

Незаперечною є та істина, що наскільки ефективно і дієво розвивається сільське господарство, настільки воно активно здатне впливати на розвиток нової якості суспільства і самої держави взагалі. Між тим сільське господарство фактично з року в рік знижувало обсяги виробництва, особливо негативно позначився на становищі в ряді областей низький врожай зернових та й інших сільськогосподарських культур. Таке становище склалось у таких областях, як Миколаївська, Херсонська, Одеська.

На пропозицію аграрного депутатського комітету Верховна Рада прийняла цілу низку рішень про грошові вливання у сільське господарство, але ці кошти до нього не доходили, затримувались у банківських перетоках. Іноді вони поступали в кінці року, в листопаді чи грудні і природно їх використати не встигали, вони осідали на рахунках банків, різного роду посередницьких ланок. Таке становище спричиняло черговий виток інфляції, а від неї страждали всі і передусім сільськогосподарське виробництво. Одержувані з часом кошти за здану сільськогосподарську продукцію не могли повністю покрити навіть затрати на придбання запасних частин, пального, хоча уряд намагався регулювати ціни на пальне, мастильні матеріали, зерно. Часом складалось так, що внутрішні ціни на закупівлю зерна різних кондицій були нижчими, ніж на світовому ринку, що не сприяло зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств.

У силу таких обставин ціла низка господарств виявлялись боржниками, їх переслідували економічні труднощі, що подекуди були досить таки значними. Внаслідок такого роду кроків держави значна кількість господарств не в змозі була придбати необхідну техніку: трактори, машини, різного роду механізми, а також мінеральні добрива, всілякі засоби захисту рослин.

Запроваджується практика застосування в сільському господарстві лізингу: посередницькі структури брали у зарубіжних власників трактори, різного призначення комбайни тощо. Відповідно з лізингом за взяті на виробничий прокат, скажімо, зернозбиральні комбайни, наприклад «Джон Дір», здійснювався розрахунок готового продукцією – зерном. Проте широкого застосування дана практика не набула, бо лізинг був вигідний трудівникам села тільки при добрих урожаях зернових культур.

На початку XXI ст. певного розширення набуло отримання земельних угідь, причому кращих за своєю якістю, різного роду районовладниками з метою вирощування зернових культур. Подекуди за низькими цінами закуповували сільськогосподарську техніку в колишніх колективних господарствах та у інших власників. Такого роду аберації зазвичай приносили часом значний зиск, що вливалось певного часткою в покращання їхнього матеріального становища. У ряді випадків сільське господарство опинилось майже у сирітському становищі. За заявами цілого ряду депутатів Верховної Ради, становище у справі землекористування незворотно погіршувалось з кожним роком. Загалом у кінці 2007 р. в Україні розпродано землі понад 17-20%, особливо цей процес торкнувся приміських земель столиці України м. Києва. Розширялись апетити на землі Київщини олігархів, самої столичної влади, за що систематично піддавались справедливій, серйозній критиці, а це в свою чергу, безперечно, позначалось і на іміджі влади. Такі самі обставини склалися і в Криму, а також в інших областях України.

Не всюди ці питання перебували у межах ретельного контролю і належно високої відповідальності всіх ланок управління відповідно до посадового статусу чиновників, покликаних дотримуватись діючих законів. Між тим питання законопослуху іноді ставали фактично лише певного часткою змісту самих законів. Тому неодноразово депутати Верховної Ради, в тому числі й її керівники, у своїх виступах відзначали, що прийняті законодавчим органом закони значною мірою не виконувались.

Важливим моментом у соціальному контексті світових показників є дані про частку сільського населення цілої низки країн світу. Так, частка сільського населення України у світовому вимірі є більшою від часток такого населення високорозвинутих країн світової цивілізації. В Україні частка загальної чисельності сільського населення, тобто основного виробника сільськогосподарської продукції, становила 0,130%. Водночас ці показники, наприклад, у Франції становили 0,033%, Німеччині – 0,034, Італії – 0,050, Великій Британії – 0,018, Сполучених Штатах Америки – 0,104%.

Досить характерними є показники виробництва продукції сільського господарства в середньому на душу населення. Так, в Україні на душу населення виробляється в середньому: зернових – у межах 790 кг, пшениці – 434, соняшнику – 45,8, картоплі – 353, цукру – 36,7 кг. Природно, що залежно від врожайності ці дані в деякі роки можуть змінюватись, але вказані показники дають відповідне уявлення про виробництво основних видів сільськогосподарської продукції. Вони, безперечно, є цілком достатніми для задоволення у продуктах харчування населення України.

Наведемо поруч з цим також показники виробництва тваринницької продукції. Так, скажімо, молока на душу населення виробляється у межах 279, а м’яса – у межах 30 кг. Названі дані є достатньо переконливими показниками у контексті забезпечення населення України основною рослинницькою та тваринницькою продукцією, що свідчить про реальне уявлення щодо стану забезпечення населення продуктами харчування. Стан сільського господарства в Україні є самодостатнім до життєдіяльності населення. Ці обставини є важливим чинником функціонування українського суспільства.